Молода сім’я переселенців із двома малими синами знайшла прихисток і підтримку в мальовничому селищі Жовтневе Білопільського району.
Якби не знаття, що Сергієві Ушакову 30 років, ніколи не подумалося б про його молодий вік. Розмірковує як чоловік, що багато побачив і пережив, має величезний житейський досвід. Іншими словами, чим не приклад для тих, хто тільки розпочинає самостійне життя?
Утім, на життєвій дорозі Сергія вже трапилося стільки перешкод і негараздів, що вистачило б не на одну людську долю. І насамперед війна на сході України, яка жорстоко і безжально поламала всі плани Ушакових. Населений пункт, у якому він донедавна мешкав із дружиною і двома синами, опинився на самісінькій лінії фронту.
Як каже Сергій, більш як рік тому пережили перший масований обстріл. Потім — другий, третій… А коли міни й кулі вчетверте просвистіли поряд, вирішили залишити домівку. Бо найперша і основна турбота — про дітей, їхню безпеку. Дійшло до того, що Владик і Дмитрик постійно перепитували, чи знову стрілятимуть і чи знову доведеться ховатися.
Швиденько склали в машину найнеобхідніше і рушили в дорогу. Куди? Сумнівів не було — до селища Жовтневе Білопільського району на Сумщині, на малу батьківщину дружини Тетяни. Там мешкають її тато, старша сестра, інша рідня. Вони запевнили, що неодмінно приймуть і допоможуть усім, чим зможуть. Чи розглядали інший варіант, зокрема виїзду до Росії?
— Ні, — каже Сергій.
По-перше, відчував, що готові розділити його проблеми-клопоти тут, в Україні. А по-друге, один із синів прихворів і потребував кваліфікованої медичної уваги і підтримки. Їздили з ним до київських медиків, які взяли маленького пацієнта під свою опіку.
Тож вибір єдиний — залишатися в Україні.
На допомогу прийшла «Вікторія»
Сергій розповідає про життя-буття розважливо, з конкретними фактами. І хоч щойно повернувся з роботи — відпрацював цілодобову зміну на зерновому току місцевої агрофірми «Вікторія», — тримається як справжній чоловік.
Каже, що до Жовтневого приїхали трохи більш як рік тому, в серпні. Перше, що зробили разом із родичами, підшукали житло, щоб десь можна було перезимувати. А згодом пішов до керівництва місцевої агрофірми «Вікторія» із проханням працевлаштувати. Погоджувався на будь-які варіанти, щоб лишень утримувати сім’ю.
Агроном за освітою (закінчив аграрні коледж і університет), він уже мав досвід практичної роботи в різних сільськогосподарських структурах Донбасу. Тому візит до директора агрофірми Сергія Бондаренка був результативним. Того самого дня Ушакова прийняли у штат спеціалізованої лабораторії з вирощування гібридної кукурудзи, а згодом він став слюсарем на зерновому току.
«Вікторія» — одне з найкращих господарств області й України. Тут мають стабільно високі врожаї сільськогосподарських культур, активно вивчають світовий аграрний ринок і йдуть у ногу з часом. Як каже Сергій Бондаренко, новий спеціаліст без жодних вагань влився в колектив. Бо не лише фаховий і знаючий, а й відповідальний, дисциплінований.
Не обділений Ушаков заробітною платою. Має навіть трохи більше, ніж там, на Донбасі, де доводилося підзаробляти в позаробочий час. Траплялося, що не відпочивав упродовж двох-трьох діб, аби тільки сім’я не відчувала нестатків.
Неважко зрозуміти, наскільки відповідальний у діях і вчинках молодий спеціаліст і глава родини. Розмірковує просто: про дітей і дружину повинен дбати насамперед він, а вже потім — хтось інший.
Так, Ушакови отримують належні соціальні виплати на дітей, передбачену державним законодавством допомогу. Але основна ноша відповідальності на ньому — чоловікові, батькові, главі сім’ї.
Хто — до роботи, а хто — до дитсадка
Нині Ушакови живуть в іншому цегляному будиночку в центрі селища, куди переселилися у травні цього року. На дверях крейдою вказано показники лічильника світла і газу для контрольного звіту, що впевнює: сім’я має такі потрібні комунальні зручності.
Оскільки Тетяна саме пішла у справах до родичів, розмову підтримують 6-річний Дмитрик та 4-річний Владик. Щоправда, раз по раз її намагається «коригувати» песик Рон — худющий, на тонких високих ногах. Граючись, кидається від одного хлопчака до другого, а коли на нього перестають звертати увагу, починає тонко скавуліти. Як кажуть, у кожного свої клопоти. Сергій ходить на роботу, Тетяна порається по домашньому господарству, а хлопчаки відвідують місцевий дитячий садок «Берізка», який буквально через дорогу, за сотню метрів. Щоправда, недавно прихворіли, тож усі клопоти з догляду за малечею на мамі.
Щоб мати власну городину і не залежати від магазину, обробляють присадибну ділянку. Навесні картоплю садили гуртом, під лопату, а недавно зібрали щедрий урожай. Є вдосталь столових буряків, цибулі, моркви, дозріває туга капуста. Одне слово, підвал на зиму буде заповнений.
Побутом і проблемами сім’ї постійно цікавиться голова профспілкової організації «Вікторії» Надія Онищенко. За першої ж потреби вирішують наболілі питання. Як сказала Надія Сергіївна, Ушакови — єдині з переселенців, які працюють у «Вікторії», тож інакше не може бути.
Заговорили із Сергієм і про майбутнє родини. Хоч і не схильний до прогнозів, він зауважив: додому, на Донбас, дуже хочеться, але якщо ситуація не врегулюється, осідатимуть тут, у Жовтневому. Бо, на щастя, є житло, робота, дитячий садок і школа — все, потрібне для життя. А головне — мир і спокій, яких, на превеликий жаль, поки що немає там, на сході.
Із такою перспективою всі Ушакови погоджуються. І навіть Рон, зачувши розмову, схвально покрутив куцим хвостиком. Бо справедливо підмічено: якщо у дворі песик, то це означає, що обійстя і надалі матиме господарів.
ДОВІДКА «УК»
Нині на Сумщині перебувають 15 900 вимушених переселенців з Донбасу і Криму, або 10 535 сімей. Понад 5 тисяч громадян отримали належну медичну допомогу, з яких 2187 дітей віком до 18 років. У сім’ях уже народилося 82 дитини.
Усі переселенці отримують належні соціальні виплати і послуги. В області підшукують вільні помешкання для тих, хто прибуде на тимчасове проживання.
Джерело: Урядовий кур'єр