Українські міста готуються оголошувати незалежність від газу. Ми опитали тих фермерів, які зуміли здобути таку незалежність на своїх господарствах.
Українські міста позбуваються газової залежності. Першим в країні відмовитися від опалення газом планує Кам’янець-Подільський. Наразі там вже працюють квартальні котельні на агропелетах і добудовується потужна ТЕЦ на щепі. Орієнтовна дата завершення споживання газу – 1 березня 2017 року. Наступним «енергонезалежним містом» планує стати Умань. У «мецці для хасидів» сьогодні будується 15 котелень на біопаливі. Альтернативна енергетика поступово стає додатковим бізнесом для аграріїв. І якщо для встановлення вітряків і сонячних батарей в нинішніх умовах ще далеко, то переробка солому і гілки в паливо стає гарним інструментом.
За даними Біоенергетичної асоціації України, у період з 2010 по 2014 рік сектор біоенергетики зростав щорічно на 42%, що дозволило в 2014 році замістити три мільярди кубів газу. Загальна кількість котлів на біомасі в муніципальному секторі зросла з 2012 до 2016 року з 561 до 1787 котлів, загальною потужністю 1134 МВт. При тому кількість котлів, що працюють на агровідходах зросла в шість разів (257 на кінець 2015 року), в на агрогранулах - в 9 (до 330).
Читайте також: Свиняча енергія: як свиноферма заробляє на побічних продуктах
Незалежність від газу
Експерименти з енергоефективністю в Кам’янець-Подільському розпочалися кілька років назад. Першим кроком стало впровадження програми «Теплий дім». Згідно з нею мешканцям багатоквартирного будинку на умовах співфінансування надавалися кошти на утеплення усього будинку. Поступово витрати теплоносія вдалося зменшити на 30%. Паралельно місто розвивало свої енергетичні можливості – було встановлено 2 когенераційні установки, які виробляли тепло і електроенергію. Відтак місто отримало енергонезалежність – установки покривали потребу насосів теплоелектроцентралі та водозабезпечення. Але справжній переворот почався після розгортання гібридної війни. Тепер Кам’янець рухається в бік повної незалежності від блакитного палива.
«Ми перепробували усі можливі види біопалива – розповідає Валерій Гордійчук, директор КП «Міськтепловодоенергія», Кам’янець-Подільський. – Від соломи, кукурудзяних качанів та торфу до агропелет і щепи. Безумовно, опалювати газом найпростіше – легка і доступна автоматика, низька вартість. З біопаливом проблем більше. Тим не менш, ми зуміли згодом визначитися. Місто поділене на сектори, у кожному встановлені квартальні котельні на агропелетах. За моїми прогнозами, щороку в країні на полях спалюється до 30 мільйонів тонн соломи. Якби її переробляти в пелети і спалювати в містах, ми б стали енергонезалежними. Ми для свого міста зупинилися на агропелетах з соломи, щепі та качанах. З 1 березня доведемо усій країні, що можливо обігрівати стотисячне місто альтернативним паливом – вимкнемо усі газові котли. Це дозволить нам зекономити більше десяти мільйонів гривень. Щоправда, якщо біопаливо відносно дешеве, то левову частку витрат складає логістика. На мою думку, держава має подбати про перевізників та зменшення витрат на логістику».
Читайте також: Кооперативи-гіганти: як об'єднання фермерів стали національними лідерами
Біопаливо для фермера
Ще задовго до подій на Сході агрофірма «Вікторія», яка входить до складу LNZ Group, змінила вид палива на своїх підприємствах. Маючи в структурі посівів соняшник, вони встановили лінію з виробництва паливних брикетів та забезпечили опалення приміщень біопаливом. Це відчутно зменшило витрати. Генеральний директор Сергій Бондаренко: 
"Основною перевагою, яку важко перевести в грошовий еквівалент, є незалежність від газових монополістів. Це ковток «енергетичної свободи», що дав нам змогу зекономити значні кошти, створити нові робочі місця, зекономити на утилізації відходів, а головне — в рази збільшити опалювальні площі, створивши зручні і комфортні умови праці".
Він рекомендує фермерам звертати увагу на сировину, поширену в регіоні. Якщо ти працюєш на півночі Чернігівщині, то тирса – найдешевша альтернатива, а якщо на Херсонщині, то, мабуть, солома чи соняшник. Проте щоб опалювати місто та розглядати виробництво біопалива як бізнес, фермеру варто уважніше підходити до процесу. Малому фермеру навряд чи вдасться обігрівати місто. А ось якщо це буде підприємство, яке має в обробітку щонайменше 10-15 тисяч гектарів, то мати зиск цілком реально.
Тим не менш, Сергій Бондаренко зауважує, що нинішня позиція влади гальмує розвиток альтернативної енергетики в країні: "На даний час в Україні для цього багато перешкод, що відлякують потенційних інвесторів. Це нестабільна політична й економічна ситуація в країні, не чітка законодавча база, монополія обленерго, відсутність вітчизняних технологій, і як результат — дороговартісний старт проекту. Так звані "зелені тарифи" мають бути на парламентському та урядовому рівні визнані пріоритетними для держави, і їх стрімкий ріст можливий лише після зняття всіх обмежень. Тому залишається лише сподіватись, що колись цей ринок стане для України цікавим і вигідним".
Зігрівся сам – допоможи іншому
Свій шлях до енергоефективності пройшов і один з найбільших виробників техніки "Завод Кобзаренка". Тут реалізовано дві системи опалення. Старі цехи обігріває котел на тюкованій соломі власного виробництва. У нових цехах реалізована низькотемпературна система опалення з підігрівом підлоги та тепловим пунктом на щепі. Піролізний котел на 500 кіловат обігріває 5000 квадратних метрів цехів, витрачаєючи в середньому 6 кубометрів щепи на добу. Експериментуючи з паливом, тут виявили цікавий для фермерів бонус – заготівля щепи під час прочистки лісосмуг на полях повертає у сільгоспобробіток сотні гектарів землі.
"Використання щепи може бути дешевше у десять разів у порівнянні з опаленням газом, – впевнений Анатолій Кобзаренко. — Якщо ж поєднати заготівлю разом з прочисткою лісосмуг, фермери на кожному кілометрі можуть повернути у сільгоспобробіток 1 гектар землі. А це тисячі гектарів, які повернуться в поле і стануть давати прибуток. Також цікава тема старих садів. Ми можемо переробити сади і повернути площі під використання. Це допоможе нам отримати тисячі кубів щепи". Що краще солома чи щепа, розмірковує він. Фахівці компанії об’їздили Україну, Польщу і Німеччину, випробували на своїх потужностях та зробили піролізний котел з автоматичною подачею соломи, поставили потужний теплообмінник. Висновок такий – обігрів соломою дешевший, але більші затрати праці і витрати на логістику. А щепа – це більш технологічне паливо.
Читайте також: Борошняні муки: що заважає Україні стати світовим гравцем ринку
Ферми енергії: як аграрії заробляють на теплі у Німеччині
Цікавий приклад є в Німеччині, де працюють "ферми енергії". Зокрема, на господарстві «ВС» обробляють шість тисяч гектарів землі, вирощують пшеницю хлібної якості, цукровий буряк та кукурудзу. Кукурудзу силосують і використовують як паливо для біоенергетичних установок. Один комплекс установок спеціалізується на виробництві електричної енергії. Інший – на виробництві високоякісного газу для живлення міста. Також на полях підприємства працює 140 вітряків, а на дахах будівель розташовані сонячні батареї. Такий підхід до роботи дозволяє господарству отримувати прибутки і забезпечувати роботою 60 німців.
"Наші біогазові установки по 4.5 мегават кожна виробляє на годину 700-800 кубометрів газу. Одна установка постачає газ до осель, друга – виробляє електроенергію", – розповідає Штефан Рендел, член правління фірми "ВС". – "Наші 140 вітряків в залежності від погоди постачають від 1,5 до 8 мегават електроенергії на годину. Виробництво енергії – це надійний прибуток який можна спрогнозувати. Ціни на зерно можуть змінюватися. А тепло і енергія потрібні завжди. І їх ціна буде рости".
Володимир Гамалиця, Agravery — аграрне інформаційне агентство